Хай палає свічка. Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
Сьогодні ми запросили своїх постійних друзів зі спеціалізованого інтернату №3 у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова, у царство поезії. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. Найяскравіші постаті української літератури постали перед нашими читачами. Леся Українка, Василь Стус, Ліна Костенко зробили свій неоціненний внесок у розвиток нашої культури. Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як шана наша пам’яті її великій. Поетична спадщина видатного українського поета Василя Стуса закономірно увійшла в український літературний процес. Його поетичне слово – рідкісна, унікальна неподільність поезії і долі. Він зумів піднести людину до рівня її долі та покликання у слові. Ліна Василівна Костенко, Поет, філософ, безстрашний й напружено мислячий митець, кришталево чесний перед своїм народом і власною совістю. ЇЇ геній, незважаючи на всі катаклізми й катастрофи, гоніння й замовчування, був і залишається могутнім незламаним деревом, олімпом сучасної поетичної думки. Під чаруючі звуки музики лунали рядки з поетичних творів зірок літературного Олімпу, це до глибини душі схвилювало усіх присутніх.