Прип’ятський синдром

Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство – не забуде.
М. Луків

          День 26 квітня 1986 року увійшов в історію України, світу як найбільша трагедія і незагойна рана на тілі України. Чорнобильська катастрофа поставила перед людством такі проблеми, про існування яких воно навіть не уявляло.
Чорнобиль… Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. … Радіація… Радіонукліди… Скільки біди внесли ці слова у наше життя!
Справжньою трагедією став Чорнобиль для свідків тих страшних подій, особливо для прип’ятчан, бо в одну мить люди втратили свою домівку, своє місто.
Саме їх долям був присвячений захід «Прип’ятський синдром», за одноіменною книгою Любові Сироти – поета, публіциста та драматурга, на долю якої безпосередньо вплинув Чорнобиль.
Він для неї став і мукою, і трагедією, подвигом і безсиллям, страшною пам’яттю і нестерпним болем. Саме ці почуття письменниці переповнюють її книгу «Прип’ятська береста». З великим хвилюванням рядки її поезій звучали з дитячих вуст – читачів бібліотеки – учнів 9 класу ЗОШ 13.
Вдалим доповненням до розмови стало онлайн-спілкування з сином Любові Сироти – Олександром. Він поділився своїми спогадами з дитинства, очевидцем яких він був: аварія, евакуація, страх, безвихідь. До речі, Олександр зараз працює в Чорнобильській зоні, тому він провів віртуальну екскурсію «Чорнобиль: погляд крізь роки» та наочно продемонстрував присутнім сьогодення цієї небезпечної зони.
Тема трагедії , зіткана із правди і мужності людей, глибоко торкнулася душ присутніх на заході дев’ятикласників, змусила їх замислитися над своєю відповідальністю за долю України та її майбутнє.